,

КРАЇНА, ДЕ МАЛИЙ БІЗНЕС ДВІЧІ НА ВИСОТІ

Це лише шевці часто залишаються без чобіт. У туристичній справі так не можна. Тут краще самому побачити те, що пропонуєш іншим. Бо не раз доводиться розповідати клієнтові, чого він хоче. Дмитро Троць, власник турагенції Coral Travel, отак одразу й не згадав, скільки країн відвідав торік. І лише хвильку поміркувавши, впевнено назвав усі дванадцять – Польща, Словаччина, Угорщина, Бельгія, Нідерланди, Німеччина, Молдова, Єгипет, Туреччина, Індонезія, Сінгапур, Непал. А тоді, всупереч усім канонам інтерв’ювання, задав запитання першим: «З чого розпочнемо?»

– Та, мабуть, із специфіки нашого журналу, пане Дмитре. А він у нас про малий бізнес і для малого бізнесу.

– Тоді поговоримо про Непал. Саме там стався дуже яскравий епізод, який підкаже, з якого ж віку ж варто братися за ведення бізнесу. Ми прямували до найвищої у світі гори Еверест. Нам порекомендували постійно багато пити, тому ми періодично в селах купували собі пляшку-другу води. Це не було проблемою, обабіч дороги постійно зустрічалися кафе, магазини чи просто столи з товаром. За одним з таких столів маленька дівчинка, років чотирьох, саме продавала воду. На ціннику було чітко виведене число «80». Я не мав дрібних грошей. Подав банкноту в 200 місцевих рупій і взявся жестами пояснити, чого хочу. Дитя терпляче дочекалося завершення моєї спроби порозумітися, а тоді чистою англійською мовою промовило: «Не хвилюйтеся, містер. Я швиденько збігаю до мами і принесу вам решту». Офіційна мова у країні – непальська. Ніхто не зобов’язаний вивчати іноземну. Але є дуже потужна мотивація – більше заробляє той, хто краще здатен спілкуватися. А тут найбільш надійною є саме англійська. Наголошу – дівчинка говорила впевнено, не добираючи слів. Отак, якщо і не одразу з пелюшок, то точно ледь вибравшись з них, діти починають допомагати батькам і вчаться заробляти на хліб.

– Повторю найбільш поширену думку про Непал. Мало хто там був, однак усі твердять загальновідоме – країна однієї гори, яка приваблює не лише альпіністів, а й туристів з усього світу, яким хочеться зійти хоча б на підніжжя знаменитого Евересту. На цьому й тримається уся економіка. А загалом держава дуже бідна. Це відповідає дійсності?

– Відповісти однозначно неможливо. І так, і ні. Ми йшли повільно, бо йдеш постійно вгору і для акліматизації не варто робити довгих переходів. Ночували завжди у готелях, які навіть назвати так буде не зовсім правильним. Врешті, ніхто і не називає. Повсюдно написано «lodge» або «guest-house». Найбільш правильний переклад – «будинок для гостей». Але комфорту гостям ніхто не обіцяє. Доводиться обходитися без теплої води і каналізації. Навіть з електрикою проблеми. Тут не побачите звичних опор з дротами. Стоять сонячні батареї. Що встигнуть закумулювати за день, те й віддадуть. Лампи ледь жевріють, розеток на такий лодж не більше 10 і всі в єдиній кімнаті для персоналу. Милися ми у холоднючому гірському струмку…

Читайте новий випуск «Ділового слова»

– Отже, бідна країна!..

Як б так не сказав. Бо багато її громадянами мають високий рівень фінансових доходів. Складається враження, що вони мільйонери – власники отих невеличких «гест-хаузів». Якось ми захотіли поспілкуватися з тим, у кого гостювали. Не вдалося. Син, що стояв на рецепції, вимовив «sorry» і пояснив чому. Та ще й так, що викликав ледь не стан шоку. Батько зараз у від’їзді, разом з мамою, тіткою і дядьком. Далеко. Його племінниця вчиться у Сполучених Штатах, саме зараз захистила там дисертацію. От уся велика рідня й поїхала відсвяткувати цю подію до неї в гості. А тепер спробуйте спроектувати таку ситуацію на наше з вами сучасне життя!

– Хіба що у віддаленій перспективі… Отже, люди, завдяки сприятливим обставинам і своїй праці досягають значних статків. Ну, якщо ми вже звернулися до української системи координат, то виникає запитання щодо приповідки «з хлопа – пан».

Якщо говорити про гірські райони, то у Непалі такої нема. І жодного соціального розшарування я там не бачив. Відносини власників і найнятих працівників дуже демократичні. Ніхто не задирає носа. Врешті, класичний малий бізнес це справа родинна, до якої залучають близьких і друзів. Усіх тих, в кому можеш бути певен, що не підведуть і дбатимуть, як про своє. Я б назвав Непал країною малого бізнесу. Він тут справді на висоті. Й не лише за розташуванням над рівнем моря, бо у Гімалаях. Є ще рівень поширеності, самозайнятості людей. Вони дають собі раду.

«Я б назвав Непал країною малого бізнесу. Він тут справді на висоті»

– Ви назвали Гімалаї. Далеко не усі країни мають такі гори, що стають основою їх бізнесу.

На мою думку, свої вершини є усюди. Треба тільки їх побачити. А головне – мати бажання й працездатність, щоб послідовно крокувати вгору. Не перестаю захоплюватися селами сусідньої Польщі. Технології сільського господарства розвинуті настільки, що вже не потребують значного числа робочих рук. Однак люди знаходять собі заняття. Наприклад, на дуже високому рівні розвитку перебуває торгівля. Селяни шукають можливостей заробити і знаходять. Хто не вирощує врожаїв, той може вирощувати саджанці на продаж. Всюди є невеликі промислові об’єкти: хтось виготовляє бруківку для місцевих потреб, хтось металопластикові вікна, хтось шиє одяг тощо. Так виникає риторичне запитання – а чому у наших селах щораз більш поширеним видом діяльності стає банальне пияцтво?

– Невже у стількох мандрах не доводилося натрапляти на протилежні приклади?

Дуже цікавий і неквапливий народ живе на індонезійському острові Балі. Це відоме і популярне в цілому світі місце відпочинку. Познайомилися там з одеситом на ім’я Віктор. Він з родиною осів у цих краях ще років десять тому. Зумів налагодити свій бізнес і заснував туристичну фірму, що працює як приймаюча сторона. Відповідно, повинен знати і виконувати місцеві закони. Так от один з них спонукує брати на роботу в свою фірму певне число балійців. А вони за своєю ментальністю ніколи й нікуди не поспішають. Довго розмірковують і часто роблять усе не так. Тому часом їм краще нічого не доручати. Платити за те, що не завдають збитків.

«У Непалі  торгівля на дуже високому рівні. Селяни шукають можливостей заробити і переважно знаходять»

– Тут знову ж напрошується проекція на Україну. Щось не хочеться таких законів. Ми ж  народ працьовитий і метикуватий. Мабуть держава повинна допомагати в чомусь іншому…

Як на мене, хай би для початку не заважала. Державу все ж уособлюють з чиновниками. А вони часто бувають схожими не балійців. Нікуди не поспішають і хочуть отримувати гроші за те, що числяться у конкретному кріслі. А якщо не вставляти палиці в колеса, то рух буде. І вперед, і вгору. Колись таки виштовхаємо і ми свого воза на висоту…

Джерело: «Ділове слово» №30 
Автор: Роман Боруцький

0 replies

Leave a Reply

Want to join the discussion?
Feel free to contribute!

Залишити відповідь


Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *