, ,

ЩО БУДЕ, ЯКЩО з’єднати ОПТИМАЛЬНІСТЬ та ОПТИМІЗМ

Шлях у власний бізнес може бути тривалим і тернистим. А старт складним та виснажливим. Це тоді, коли нема ані знаменитих «широких плечей», що розштовхують усі перешкоди, ані чужого гаманця, наданого у твоє розпорядження. Втім, Остап Процишин не був зовсім сам. Він опирався на ті дві речі, що винесені у заголовок…

ПЕРЕДУМОВИ

Ви любите мити автомобілі? А коли їх багато та ще й усі чужі? Для Остапа це була щодення праця, яка приносила заробіток. І ось тут важко втриматися від філософського відступу. Не будемо розмірковувати, чи може подобатися така робота. Остап з дитинства любив працювати руками. А коли щось любиш, воно добре вдається. Тоді намагаєшся, щоб було ще краще. Отож, хлопець не просто мив машини. Він відшліфовував чистоту своїх дій. Що дуже придалося у майбутньому.

А ще при монотонній роботі завжди добре думається. Про що? Та про те саме майбутнє, у якому бачив себе успішним підприємцем, що сам собі господар. Втім, наразі доводилося працювати на інших. Переважно у сфері зовнішньої реклами.

На одному місці не засиджувався. За чотири роки змінив з десяток підприємств. Усі вони діяли у галузі реклами. І на кожному чогось навчився. Розширював знання, вдосконалював навички, набирався досвіду, оволодівав усе новими інструментами та технічними засобами. Так і пройшов шлях від лобзика до лазера.

ПОЧАТОК

В один момент відчув, що уже може братися до справи сам. Але одному не вдалося. Тому свою першу справу відкрив ще з двома колегами. Якийсь час тягли віз малого бізнесу разом. А потім розійшлися. Відтоді в Остапа Процишина виробилися стійке розуміння партнерства.

Для нього є нормою партнерські стосунки із замовниками. Також партнер – той, хто працює поряд, кого він залучив до роботи як свого працівника. Але до цього ми повернемося потім. А наразі поговоримо про партнерство співвласників. Його Остап вважає категорією нестійкою й тимчасовою. Ні, це не переконаність. Ймовірно, є винятки. Можливо й знайдеться колись людина, з якою доведеться працювати саме на таких абсолютно рівноправних засадах. Але зараз шукати такого не хочеться. На це потрібен час. А його завжди бракує.

«Співвласництво – нестійка й тимчасова категорія»

ПРЯМИЙ КУРС

Вже третій рік Остап очолює компанію «Regroup». Розшифровується дуже просто – рекламна група. Обраний курс теж простий.

На думку Остапа, треба знайти своє місце й не поспішати перебігати на інше, що може здатися привабливішим. Й не обов’язково вміти все або багато чого. Головне працювати якісно, досконало, чисто. Тоді тебе помітять замовники. І захочуть повернутися. Ще й іншим порекомендують.

Наголошуємо на дуже важливому аспекті. Рекламна фірма «Regroup» сама себе не рекламує. За всі ці три роки не було жодної, хоча б маленької, піар-кампанії. Але все, до чого тут докладають рук – вивіски, поклейки, об’ємні літери та багато іншого – зроблені настільки добре, що клієнтська база вже сягнула всеукраїнського рівня. Регулярно надходять замовлення з Дніпра, Харкова, Києва, інших міст. Остап, наприклад, дуже хоче з’їздити у місто Дніпро. Після кількох років співпраці потиснути руку тим партнерам, з яким ще жодного разу не випадало побачитися. Головне, що вони бачать його роботу й задоволені нею.

І ще одне. Не варто намагатися завжди перебувати на перших ролях. Успіх і стабільність є усюди. А другі чи треті ролі є такими лише за порядком розташування. За внутрішньою ж сутністю нема робіт другорядних. Усі спрямовані на один кінцевий результат і він повинен бути якнайкращим.

Магазини великих торгових мереж, з добре знайомими вам логотипами, часто користуються послугами Остапа Процишина. І усі маршрутки та трамваї обклеєно у Львові працівниками «Regroup». Але знають про це лише у вузькому колі рекламної галузі. Компанія дотична до величезного переліку робіт. От тільки виступає як підрядник чи субпідрядник. Тобто тут реалізовують спроектоване іншими. Самі концепцій не розробляють, зате мають дуже чітку свою.

Читайте новий випуск «Ділового слова»

КОНЦЕПЦІЯ

Уїнстон Черчілль колись сказав, що песимісти знаходять у кожній можливості труднощі, а оптимісти бачать у труднощах можливості. Остап Процишин не вважає оптимізм чимось близьким до безтурботності. Це та риса, що мотивує шукати добре у прикрому, вигідне у шкідливому і використовувати їх як пальне для руху вперед. Таким людям важко зіпсувати настрій, він у них завжди бадьорий. Отже, й робота буде вдаватися.

А ще однією рисою характеру Остапа є постійне прагнення до оптимізації. Не варто шукати спраглим поглядом ідеальне. Воно часто залишається далеким від реальності або й недосяжним. Натомість оптимальне є стабільним, достатнім і раціональним.

Третя наріжна концептуальна засада стосується розвитку справи. Облаштувавшись у своїй ніші, досягнувши стабільності, не варто заспокоюватися. Потрібно дивитися, що робиться поруч. І, не полишаючи вже відлагодженого бізнесу, братися за паралельні види робіт. Остап Процишин вже займається освітленням, разом з персоналом складає меблі з готових деталей. І розвиває справу далі. «Regroup», наприклад, реставрує старі меблі. А треба – може зістарити нові так, що лише експерт відрізнить їх від антикварних.

Окремо стоїть конкурентність. Адже на ринку діють сотні подібних фірм. Щоб втриматися, вони намагаються привабити клієнтів низькими цінами. Остап Процишин пішов від зворотного. Його кошториси часом навіть вдвічі вищі, ніж в інших. Однак клієнти не розбігаються. Чому? «Regroup» купує для свої виробів лише найкращі матеріали. А вони дешевими не бувають. Але коли, скажімо, пластик дорогий, то вивіска з нього служитиме не у два, а у п’ять і навіть більше разів довше.

І врешті – партнерство всередині колективу, про яке ми згадували на початку. Остап є власником і директором. А також єдиним менеджером на своїй фірмі. Але він ніколи не приймає рішень одноосібно. Тільки порадившись з працівниками. Кожен виконавець здатен у загальному виділити специфічне, помітне лише для нього. Цей нюанс може бути дуже важливим. І він не повинен залишатися не поміченим або проігнорованим. Якщо усі працюють на один результат, тоді рішення повинні прийматися спільно.

Оформіть безкоштовну підписку на «Ділове слово»

ПЕРСОНАЛ

Остап Процишин починав свій бізнес лише з одним працівником. Це Михайло Зорій. Удвох трудилися кілька років. Продовжують і нині. Але тепер на фірмі вже вісім найнятих працівників. У таких випадках завжди прийнято говорити про принципи добору кадрів, про вимоги до новачків. Так от тут найважливішим є вже згадуваний нами принцип оптимальності.

Наведемо характерний приклад. Розвиваючи справу, Остап зрозумів, що потрібен фахівець, який би розумівся б на світлодіодах. Вже досвідчені ставили настільки високу планку вимог до заробітної платні, що виконати їх було неможливо. Врешті взяли випускника коледжу, який зараз нічим не поступається досвідченим. Або ще один працівник – дизайнер, який переважно працює за комп’ютером. А при потребі бере до рук зварювальний апарат або й демонструє високу майстерність вправного коваля.

Такий колектив, що постійно самовдосконалюється, здатен реалізовувати найскладніші завдання.

ТРУДНОЩІ ТА МРІЇ

А без них не буває. І не буде. Принаймні доти, доки існує бюрократія. Остап Процишин щовівторка буває у мерії. Цього дня традиційно засідає комісія, що займається погодженням вивісок. Це лише називається так – погодження. Насправді тут можуть багато з чим не погоджуватися. Наприклад, замовляє клієнт щось у своїх корпоративних барвах. А вони яскраві. У той час, коли в конкретному архітектурному ансамблі історичного середовища офіційно рекомендовано вдаватися до чогось спокійнішого.

В ідеалі краще погодити усе завчасно, щоб згодом не переробляти. Але вести перемовини доводиться з двома сторонами і шукати компромісні варіанти, які задовольняють усіх. Це не завжди вдається з першої спроби. Відповідно тратиться час, а робота стоїть.

Трапляється, нетерплячий клієнт викує: «Робіть вже! А документи наздоженуть». Переважно в таких випадках доводиться потім демонтовувати вивіску.

Отож є у Остапа Процишина мрія, щоб був один для всіх закон, і чітко прописані правила гри з правами, обов’язками та відповідальністю. Щоб пояснити клієнтові, чому так. Щоб показати чиновникам, де закінчується їхня компетенція.

Це єдина мрія, яка не знати коли збудеться. А всі інші досяжні. Особливо, коли йти до них оптимальним шляхом і з оптимізмом.

Автор: Роман Боруцький
Джерело: «Ділове слово» №34 

0 replies

Leave a Reply

Want to join the discussion?
Feel free to contribute!

Залишити відповідь


Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *